Відлік існування міського самоврядування в Олександрії починається з 22 січня (ст. ст.) 1784 року. Саме тоді у складі Катеринославського намісництва утворено Олександрійський повіт з центром у колишньому шанці Жовтого гусарського полку Бечеї і одночасним перейменуванням його в місто Олександрію. По аналогії з іншими містами можемо відновити структуру тогочасних органів влади.
Саме в цей час проводилась так звана Катериненська губернська реформа, яка завершилась виданням жалуваної: «Грамоты на права и выгоды городам Российской Империи» от 21 апреля 1785 года, значительно расширявшая роль ранее учрежденных городских магистратов, делая из них органы реального самоуправления. «Городовым обывателям каждаго города, – гласила Грамота, – жалуется дозволение… составить общество градское, и пользоватися нижеписанными правами и выгодами».
Тобто, в Олександрії з самого початку існування міста, повинен був працювати магістрат, який являвся судово-адміністративним і поліцейсько-податковим органом, віданню якого підлягали кримінальні і громадянські справи купців і міщан, нагляд за розкладкою і збором державних податей і відбування повинностей. По Городовому положенню 1785 р. адміністративно-господарські функції магістратів перейшли у відання міських дум. Магістрати вибиралися громадянами в складі президента, бургомістрів, ратманів (по кількості – залежно від значення міста і числа жителів). Юрисдикція їх поширювалась лише на торгівельно-промислове населення міста – купців і міщан. Поряд з магістратом повинна була діяти і ратуша, які, за ст. 178 “Городового Положения 1785 г., “подают друг другу руку помощи”.
У деяких містах поряд існували магістрати, ратуші і думи. А в малолюдних повітових і “заштатних” містах та посадах дум не було. Можливо так було і в Олександрії.
У 1866 р. магістрати і ратуші ліквідовані у всій Європейській Росії, їх судові справи передавались повітовим судам, а справи господарські і міського управління остаточно переходили в завідування міських дум.
Вищим органом громадського управління вважалися збори градського (міського) товариства, які мали статус юридичної особи, “служебное помещение и архивы, общественную казну, владевшее недвижимой собственностью и получавшее доходы с имущества, торгового оборота, осуществлявшее специальные сборы и принимавшее добровольные взносы, содержавшее штат служащих, публичные заведения и строения, избиравшее кандидатов в должности, наконец, сообщавшее губернскому начальству «о своих общественных нуждах и пользах“.
Бюджет міста складався з митних зборів, проценту від питної монополії, доходів від оброчних статей, узаконених штрафів. До голосування на виборах допускалися купці і міщани не молодше 25 років, які платили податок в сумі не менше 50 рублів. Главою адміністрації був міський голова, який головував в загальній і шестигласній думах, сирітському суді, міських депутатських зборах.
Обов’язки міської поліцейської адміністрації виконували городовий і ратмани. А якщо в містах були квартали і околиці, то ще й – пристави, квартальні наглядачі і поручики (помічники).
Основна реформа самоуправління в Російській імперії відбулася після утвердження 1 січня 1864 р. «Положения о губернских и уездных земских учреждениях». В 1870 р. вона була підсилена міською, яка визначила міські думу і управу органами міського самоуправління. Таким чином, виникли дві системи управління на місцях – державна і місцева, земська і міська. Міський голова по новому статусу одночасно являвся головою міської думи (розпорядчого та контролюючого органу) і головою міської управи (виконавчого органу влади). На посаду міського голови міг вибиратися не лише гласний думи, але й інша особа, що мала виборчі права (крім деяких осіб). Затверджувався він губернатором. Термін служби визначався 4-ма роками. Сфера компетенції міського голови була широкою. За своїм бажанням він міг призначати засідання міської думи і визначати питання, які на них розглядалися, приймати одноосібно рішення з окремих питань, а в надзвичайних умовах – навіть з тих, що підлягали колегіальному обговоренню. В основному ж, справи в думі вирішувались простою більшістю голосів, а голос мера був вирішальним при їх рівності.
При Олександрі III після прийняття “Городового положения” 1892 р. міські органи самоуправління ще тісніше були залежні від державної влади. Зменшилась самостійність органів громадського управління. Міські голови тепер вважалися людьми, які перебували на державній службі. А в окремих випадках губернатор мав право призначати їх самочинно. Сфера ж їх компетенції не змінилася, посилився лише контроль. Таке положення існувало до 1917 р.
Чи насправді все наведене вище було і в Олександрії, на жаль, ще немає можливості уточнити. Для цього потрібна тривала робота в архівах. Але деякі моменти відомі з праць В.Никифорова та спогадів старожилів. Наприклад, про 1784 рік В. Никифоров пише, :
“Первым городничим был капитан фон-Мирбах, а казначеем поручик Иван Пугачевский; бухгалтером казначейства был Дометий Тарадаев.
… Мещан в то время числилось 68 д. об. пола, в числе которых были: Иван Чигрин, Семен Тяглый, Стефан Великий и Гарасюта; фамилии эти существуют и в настоящее время”. А в 1806 році, при відновленні Олександрійського повіту й поверненні Усівці назви Олександрія В. Никифоров вказує:
“Первыми членами уездных и городских присутственных мест были: Предводитель Дворянства, Надворный Советник Петр Феодорович Чорба, Земский Исправник Титулярный Советник Афанасий Иванович Резанов, Судья, Майор Захарий Иванович Фурман. Заседатели в уездном суде от Дворянства: Штаб-Капитан Дмитрий Петрович Прокопович; от селений: Коллежский Секретарь Степан Иванович Порубаев. Секретарь: Александр Соломка. В Земском Суде Дворянские заседатели: Штаб-капитан Леонтий Арсеньевич Жигит (бывший владелец д. Корыстовки) и Штаб-Ротмистр Викентий Петрович Богданович; сельские: Поручик Алексей Петрович Белявский, Губернский Секретарь Орликов и Корн. Фома Иванович Игнатьев. Секретарь: Коллежский Регистратор Алексей Зубков. Судья Фурман исправлял должности Городничего и Экспедитора … Жителей в то время было 782 д. муж. пола”.
“… Купцы и мещане в судебном и хозяйственном отношении подлежали ведению городовой ратуши. Что же касается Молдован и Волахов, вербованных Штеричем, а также и Малороссиян поселенцев, то все они считались государственными поселянами и для судебных и хозяйственных дел имели свою расправу и выборного старосту; вся земля как пахатная, так и сенокосная в количестве 5 тыс. десятин находилась в общинном владении одних только поселян, которые распоряжались ею по своему усмотрению; городу же принадлежали только дворовые места”.
Про міських голів 19-го – поч. 20 ст. відомо мало. За спогадами одного з олександрійських педагогів того часу Опанаса Васильовича Бачинського, в 1874 р., коли він тільки приїхав до Олександрії, міським головою був купець Андрій Кузьмич Анисимов, який дуже хворів, справами займався мало, і, в першу чергу, ” он как купец больше думал о поднятии в городе коммерции, нежели образования”. Через рік, після його смерті, дума одноголосно вибрала головою Івана Тимофійовича Паученка. Він був “очень добрый и честный человек, но без всякой инициативы, малограмотный”. Бачинський пише, що Паученко “сидел в кресле городского головы более 20 лет”. Дійсно, останній 23 роки був міським головою (з 1879 р.). При ньому було збудовано новий будинок для жіночої гімназії, два початкових училища (школи), Покровську церкву, будинок для міської управи і Сирітського суду. Він був одним з засновників громадської бібліотеки.
Наступним мером став знову ж таки купець, Василь Микитович Тарчинський, молода за віком людина, який мав середню освіту. Саме за його сприянням в міській думі було прийнято рішення про відкриття в 1904 р. чоловічої прогімназії, а жіночу прогімназію було перетворено у повну 8-ми класну гімназію.
Після Тарчинського міським головою було обрано лікаря Григорія Григоровича Сокальського. Про нього згадують, як про надзвичайно діяльну людину, що багато зробила для міста. Він приділяв велику увагу розвитку як освіти, так і медицини. Саме при ньому місто почало освітлюватися електрикою, багато тротуарів та Соборна (Базарна) площа були вимощені плиткою. Безжалісна дочасна смерть не дала Сокальському закінчити свої плани по удосконаленню життя городян. Це сталося вже напередодні встановлення в Олександрії радянської влади. Після нього, як пише О.В.Бачинский, деякий період міським головою був Іван Костянтинович Чижевський, батько всесвітньовідомого вченого.
Подальша історія саме міського самоуправління важко піддається дослідженню. Не сприяли цьому і події, що почалися після лютого 1917 р. Олександрія на кілька років, як і більшість міст України, стала ареною частої зміни влади, потім в адміністративному плані переходила від губернії до губернії, потім – округів, районів, областей. Це – тема наступного дослідження з історії олександрійського самоврядування.
***
До Великої Вітчизняної війни і відразу після неї в м. Олександрії та Олександрійському районі працювали лише районні органи самоврядування. Міські органи влади було відновлено (за свідченнями) у 1946 році.